Алекс 33 роки, вона — громадянка Америки. Встигла попрацювати у багатьох сферах: медсестрою (має медичну освіту), фотокореспонденткою і пожежною інспекторкою в лісі. Нині служить у Повітряних силах Національної гвардії США в Алясці, де й проживає.

 

Обʼєднані бажанням допомагати іншим

 

Після закінчення медичного коледжу Алекс більшість часу провела на Близькому Сході — в Ємені, Іраці та Лівані. Саме в Іраці у 2016 році зустріла Піта. Спершу Алекс їхала туди фотодокументувати збройний конфлікт у місті Мосул. Планувала показувати досвід жінок, які через війну перебувають у розлуці зі своїми партнерами. 

 

Однак на місці вже були сотні досвідченіших журналістів, тож Алекс вирішила використати свої знання і навички медсестри. Не хотіла приєднуватися до жодної великої організації, тож, дізнавшись про незалежну медичну групу Global Response Medicine, вирішила доєднатися до них. Очільником був Піт, який і погодився працювати з Алекс. Кілька років по тому зізнавався — тоді не думав, що вона залишиться довше, ніж на кілька днів. 

 

Алекс пригадує, що вони з Пітом одразу закохалися одне в одного. В Іраці провели кілька років, зокрема в Мосулі — девʼять місяців, поки за нього тривали бої. Там координували травматологічні пункти стабілізації. 

 

У грудні 2021 року Піт зробив Алекс пропозицію, а на початку 2022 року пара одружилася. Були разом шість років.

 

Емпат від природи і за вибором

 

Піт служив чотири роки у морській піхоті. Після цього волонтерив в організації Team Rubicon, де почав свою гуманітарну кар’єру, після того, як його рідний штат Нью-Джерсі зазнав чимало руйнувань після урагану Сенді. Отримавши ліцензію екстреного медичного техніка, працював на Гаїті й у Флориді. Коли ж терористична організація ІДІЛ на Близькому Сході почала захоплювати все більше територій і вже назрівав конфлікт у Мосулі, Піт переїхав до Іраку. 

 

Його розчаровували великі організації, які володіли чималими бюджетами і багато говорили, але значно менше робили. Або ж діяли далеко від першої лінії бойових дій, де допомога потрібна найбільше. Тому в Іраку Піт разом з ветераном американської армії заснували організацію Global Response Medicine. Їхня мета — допомагати найбільш вразливим групам населення у світі під час збройних конфліктів і природних катастроф. Алекс теж брала участь у становленні та розвитку цієї організації. Нині Global Response Medicine діє і в Україні. 

 

— За своєю природою Піт був людиною, яка постійно прагнула допомагати іншим. Він був справжнім емпатом — відчував, коли людині боляче, і хотів зробити щось, що б відчутно допомогло змінити ситуацію. Він завжди хотів бути у місцях, де найважча ситуація, до яких непросто дістатися, щоб саме там надавати допомогу людям, які взагалі не отримували ніякої підтримки.

 

Коли почалася повномасштабна війна в Україні, Піт одразу сказав, що повинен їхати сюди. Прибувши у березні 2022 року, почав на місці створювати план дій для їхньої організації — Global Response Medicine. Перешкоджало те, що Піт тоді був не співробітником, а одним із керівників, тому не міг виїздити на місії. 

 

Однак Піт завжди віддавав перевагу допомозі безпосередньо на місці подій, тому влітку 2022 року закінчив курс для парамедиків в Алясці. Уже в листопаді того ж року повернувся в Україну як медик-волонтер, але від іншої організації — Global Outreach Doctors. Для цього він залишив керуючу посаду у Global Response Medicine. Алекс пригадує, що Піт був дуже щасливий, що знову допомагає людям у самому серці подій. 

 

У грудні чоловік приїхав на Аляску на свята, і тоді отримав пропозицію підвищення від Global Outreach Doctors — стати регіональним директором їхньої організації в Україні. Піт погодився і повернувся знову в Україну вже всередині січня. 

 

«Зараз червоний хрест став мішенню»

 

Алекс вважає, що Піт був неймовірним координатором і чудово вмів збирати інформацію, щоб надавати ефективну допомогу в будь-якій країні, де працював. 

 

— До сьогодні у мене є друзі по всій країні, чи то на сході, чи то в Одесі, і вони кажуть: «О, я зустрічав людей, які спілкувалися з Пітом», або «Я зустрів людей, які знали Піта». 

 

Зазвичай, регіональний директор перебуває у відносно безпечному місці подалі від лінії фронту, щоб координувати і стратегічно планувати діяльність організації. Але Global Outreach Doctors натоді мала обмежене фінансування і невелику команду, тому обовʼязки Піта були значно ширші: часто бував на передовій, допомагаючи пораненим. 

 

Під час одного з таких виїздів Пітер написав Алекс, яка мала нічну зміну в лікарні Аляски, що має поїхати у Бахмут. Останні повідомлення отримала близько півночі — це майже 11:00 за київським часом. Алекс почала хвилюватися, коли помітила, що її відповіді не доставлено. Але заспокоювала себе тим, що в Піта просто немає мережі. 

 

Близько четвертої години тієї ж ночі Алекс зателефонував виконавчий директор Global Outreach Doctors. Вона одразу зрозуміла, що це за дзвінок — інших причин телефонувати так пізно не було. Повідомили, що карету швидкої допомоги, у якій був Піт — обстріляно. І більше ніякої інформації. 

 

Смерть Піта підтвердили лише за 24 години. До того Алекс пройшла через добу жахливих розпитувань про те, де її чоловік і в якому стані. Згодом виявилося, що його тіло залишили у місці влучання, і не одразу була можливість забрати його звідти. 

 

— Єдине, за що я вдячна у цій ситуації, це те, що смерть була швидка, і він не страждав. Я забронювала перший рейс, щоб негайно вилетіти в Україну. Знадобилося кілька днів, щоб дістатися аж на схід України з Аляски. 

 

Я прилетіла до Польщі, де зібрала кількох друзів, які дуже допомагали та підтримували, і почала контактувати з деякими українськими друзями, щоб вони допомогли з вирішенням формальностей з перевезенням тіла до Штатів. Я поїхала до Києва, а вже звідти — до Костянтинівки через Краматорськ. 

 

Алекс намагалася дізнатися, що саме сталося і як загинув її чоловік. У цьому допоміг добрий друг, який працював із Пітом і був експертом зі зброї. Їм вдалося отримати запис камери «швидкої», що їхала позаду тієї, в якій був Піт. Це був не просто обстріл, а прицільна атака протитанковою керованою ракетою на працівників медичної місії, які не мали зброї і не були комбатантами. Згідно з міжнародним правом, такі дії армії РФ є воєнним злочином.  

 

— Це було шокуюче, але зовсім не здивувало. Ще 50 років тому, коли хтось носив червоний хрест, то знав, що він захищений. Але зараз червоний хрест став мішенню. Ворог знає, що вбивство тих, хто надає медичну допомогу — дуже деморалізуюче. Сподіваюся, хтось колись буде покараний за воєнні злочини… Але це вже ставалося стільки разів під час різних конфліктів, що це малоймовірно. 

 

Порада для жінок, які втратили чоловіків

 

— Важко давати поради людині, яка когось втратила, навіть якщо у нас схожий досвід. Стосунки бувають різними, кожен любить по-своєму і має різну стратегію боротьби з болем. Тому те, що допомагає мені, не обов’язково допоможе комусь іншому.

 

Але Алекс вважає, що все ж існує один спосіб, який підійде всім. Якщо ви втратили близьку людину і вам погано, то варто уявити, яким би вона хотіла бачити ваше життя. Звичайно, це дуже важко, коли цієї людини вже немає поруч. Однак Алекс упевнена, що найкращий спосіб знову думати про майбутнє — це уявити те, чого хотів би для вас чоловік, який вас сильно кохав, і рухатися в цьому напрямку.

 

— От якщо б померла я, то хотіла б, щоб Піт залишався таким же рішучим, щасливим і люблячим, яким був раніше. 

 

Також Алекс радить дбати про себе в той спосіб, який відгукується найбільше. Ділиться, що протягом перших шести місяців після смерті Піта для себе обрала купувати багато картин. Вони не були дорогими, але змальовували горе, смерть і ті досвіди, які проживала Алекс. На її думку, це трохи допомогло прийняти втрату. 

 

— Люди кажуть: «Будьте добрими до себе». А я не знаю, що це означає. Мені не потрібно йти в спа. Мені не потрібно робити нігті. Мені це подобається звичайно, але це не те. Тому просто подбайте про себе так, як ви вважаєте за потрібне.

 

«Я маю багато любові в серці, щоб віддавати іншим»

 

Алекс роздумує над різними аспектами свого майбутнього. Зараз будує карʼєру в Національній гвардії, де проходить низку важких курсів, щоб отримати кваліфікацію і займатися порятунком людей і дикої природи в зонах збройних конфліктів. У майбутньому вона хотіла б використовувати ці вміння і в міжнародній медичній допомозі.

 

Ділиться, що прагне розвивати стосунки з людьми, яких зустріла в Алясці, і насолоджуватися життям. Хоче й надалі проживати захопливі моменти і ставати кращою версією себе. 

 

— Сподіваюся, що одного дня я знову когось покохаю. Мені страшно це говорити, і я почуваю себе винною, коли це кажу. Знаю, що більше ніколи не буде нікого такого, як Піт. Тож я ніколи не буду кохати когось так, як його. Усі різні, і кожен унікальний. Але я дуже любляча людина. Я маю багато любові в серці, щоб віддавати іншим. Тому хочу знову коли-небудь когось полюбити. Я почуваюся найкраще разом із кимось, тому що я люблю підтримувати людей і мені подобається, коли підтримують мене. 

​

​

Авторка, інтервʼюерка — Юлія Іваночко

Редакторка — Вікторія Дідковська