Олені 29 років. Родом із Запоріжжя, нині проживає в Києві. Вона — державна інспекторка з авіаційного нагляду в Державній авіаційній службі України. Контролює роботу і дотримання вимог в організаціях, що розробляють і виробляють авіаційну техніку. 

 

Пів доби на одруження

 

З Владленом Олена познайомилася у серпні 2021 року, напередодні Дня відновлення незалежності України. Спільний знайомий влаштував ніби мінісватання, сміється вона. Одразу знайшлося багато спільних інтересів і тем. Обом, наприклад, більше подобалося проводити час на природі, ніж у кавʼярні. Вже за місяць пара не розлучалася:

 

— Не можна сказати, що це кохання з першого погляду, але дуже маленький проміжок часу, бо ніби зустріли споріднену душу. 

 

Влад зробив Олені пропозицію вже після повномасштабного вторгнення, у травні 2022-го — на початку червня одружилися. Весілля наречені відсвяткували лише з кількома друзями. Батьки не змогли приїхати із Запоріжжя, що було під постійними обстрілами. Навіть сам наречений мав лише пів доби вільного часу — того ж дня мусив повертатися на службу. 

 

«Людину зі знанням військової справи неможливо втримати»

 

До повномасштабної війни Владлен служив у Державній прикордонній службі. У 2019 році трирічний контракт закінчився, тож він почав шукати цивільну роботу. Влаштувався інженером у Центр організації дорожнього руху в Києві: слідкував за роботою світлофорів, їздив на виклики, якщо траплялися несправності. 

 

На роботі Владлен був і 24 лютого 2022 року. Усе, що коїлося тоді у столиці, бачив на моніторах Центру, адже камери спостереження розташовані по всьому місту. У перший день вторгнення РФ пара почувалася розгублено, втім намагалася триматися за рутину — 25 лютого Владлен звично провів на роботі. А вже 26 лютого сказав коханій, що долучиться до ТрО. 

 

Олена ділиться, що від самого початку підтримала Владлена. Лише просила, щоб залишався в Києві чи хоча б в області. Було дуже страшно його відпускати, але водночас чудово розуміла, що людину зі знанням військової справи неможливо втримати: 

 

— Йому б було некомфортно психологічно. Влад завжди всім друзям допомагав. Він не міг просто залишитись осторонь в цій ситуації, сидіти вдома. Бездіяльність була йому непритаманна. 

 

У київському ТрО Владлен воював до березня. Окрім своїх обов’язків, чоловік організував тир, де тренував поліцію і побратимів. Коли його підрозділ розформували, то одразу пішов у військкомат. Майже два тижні відмовляли — в ЗСУ вже не було місця. Лише в другій половині квітня вдалося долучитися до Нацгвардії, де прослужив кілька місяців.

 

Від серпня 2022 Владлен захищав схід України. Точної локації його служби Олена не знає — заради безпеки чоловік не казав цього по телефону. Проте пара тримала звʼязок через місто Краматорськ, де було найближче поштове відділення. Туди Олена могла надіслати необхідне для Влада. До того ж, не часто випадала нагода поговорити через постійні бойові виїзди. Пригадує, що одного разу звʼязку не було 14 днів.  

 

Владлен був вправним снайпером, адже завдяки дідові-мисливцеві знався на зброї і мав чималий досвід роботи з нею під час попередньої служби. Зі слів побратимів Олена дізналася, що останнім завданням чоловіка була участь у штурмі. Йому і ще трьом хлопцям вдалося повернутися на позиції після відпрацювання завдань, але саме тоді у бліндаж прилетіла міна. Загинули всі четверо. 

 

Це сталося 8 грудня 2022 року. Напередодні, 7 грудня, пара вітала одне одного з півріччям шлюбу. 

 

«Ти розумієш, що цього більше не буде»

 

Одразу після втрати Олена наче застигла: не могла ні усвідомити, ні повірити в те, що сталося. Коли наприкінці грудня зайшла в магазин і побачила новорічні прикраси та людей, які готувалися до новорічних свят, їй стало дуже боляче. У той момент вирішила не виходити з дому взагалі, і так пробула наодинці до середини січня. Тоді Олені допомагала лише турбота батьків:

 

— Я поїхала з Києва, бо там жила в квартирі, яку ми орендували з Владленом. Було дуже багато спогадів, і неймовірно важко було там залишатися без чоловіка. Коли жила в батьків у Запоріжжі, у мене був ненормальний режим дня — вдень я спала, а вночі просто плакала… Тільки лягаєш, закриваєш очі і згадуєш, як було, як ти засинала з чоловіком. І ти розумієш, що цього більше не буде.

 

Не обійшлося без професійної психологічної допомоги. Стан Олени почав трохи покращуватись після того, як вона випадково натрапила в соцмережах на пост Оксани Буркун, співзасновниці спільноти «Ми разом», і доєдналася до них. Завдяки спілкуванню тут жінка зрозуміла, що не одна, а емоції, які проживає, нормальні, й інші кохані воїнів теж через це проходять. 

 

Із сумом додає, що коли долучилася до спільноти в січні 2023, було близько 300 учасниць. У серпні, за пів року, їх стало вже 1500. Кількість втрат постійно росте, і в жовтні 2023 жінок у спільноті вже понад 2000.

 

Порада для жінок, які втратили чоловіків

 

Олена вважає, що психологи і друзі — це добре, але більше допомагає спілкування з людьми, які проживають ті ж відчуття. Тоді є можливість поділилися, поплакали разом, і після цього легшає. Також радить не замикатися в собі і попри все знаходити сили спілкуватися з дружинами полеглих захисників.

 

Олена каже, що після смерті чоловіка стосунки з друзями  стали не глибшими, як очікувала, а навпаки — слабшими. Через це часто почувається так, ніби вона одна в цілому світі. Інші ніби відгороджуються. 

 

— Друзі, знайомі не хочуть слухати про втрату, і найчастіше обмежуються порадами «ти сильна!», «ти зможеш, тримайся!». А це все, насправді, недоречно, і ще більше заганяє в стан, коли хочеш бути на одинці, щоб тебе ніхто не чіпав. В такі хвилини просто хочеться мовчати, щоб інші не завдавали ще більше болю. А насправді просто потрібно, щоб хтось був поряд, навіть можна не говорити нічого, просто бути.

 

Також ділиться, що не звикла просити про допомогу і не завжди вміє її легко прийняти. Наприклад, коли організовують заходи для дружин полеглих військових. Особливо безкоштовні. Перша думка — «ну як це, я ж руки-ноги маю, працюю, ну чого це для мене безкоштовно роблять?». Але наразі Олена усвідомлює, що в такий спосіб люди прагнуть підтримати, і це насправді потрібно обом сторонам. 

​

​